Серед багатьох міфів про створення світу, які існують у фольклорі різних народів, слов’янський міф привертає увагу своєю оригінальністю та філософською глибиною. У ньому добре простежуються витоки психодуховної культури, звичаїв та традицій, які досі зберігаються у східних слов’ян.

Міф розповідає про Ока, яке летіло в космічному мороці з глибини Темряви. Пробиралося воно з далеких Старих Світів із божественною метою: створити у царстві Темряви Новий Світ. Притомившись від довгих блукань, зупинилося воно і заплакало. І викотилася кришталева сльоза-росинка, а з неї з’явився Сокіл-Рід – Первобог.

Його золоте перо висвітлило космічний морок. Засумував Сокіл-Рід від самотності, закружляв над Оком і впустив на нього три сльозинки: золоту, срібну та зелену. З тих сльози перетворилося Око на райський острів Вірій, покритий високими густими травами і дивними квітами, з озером Живої Води посередині. Зніс Сокіл-Рід золотий жолудь, виросло з нього потужне дерево Дуб — Прадуб із молодильними яблуками на гілках. Сів Сокіл-Рід на вершину Дуба – Прадуба і крикнув звідти: «Я створив цей рай, і тут моє місце навіки вічні. Звідси, з Вірія, я творитиму Новий Світ!». Потім він зніс два яйця. Були ті яйця різного кольору: одне-біле, інше-чорне, з яких народилися безсмертні боги Білобог і Чорнобог і наказав їм Сокіл-Рід створити земний світ, в якому навіки поряд будуть існувати Добро і Зло, Краса і Нечисть. Сказав їм Сокіл-Рід: «Ви є Добро і Зло, Краса і Нечисть. І ви будете вічно. Бо ви є життям. І ті, що прийдуть, не відчують Добра без Зла і Краси — без Потворності, не знатимуть, що таке Життя і навіщо їм треба жити».

Від цих перших богів народилися інші боги, зробили вони землю, покрили її лісами, засіяли зерном, створили у ній різну живність. Дажбог та його дружина Жива заснували на землі рід людський. Старий світ весь перетворився: зазеленіли під Сонцем гаї та ліси, ожили хліба, налилися добротним зерном житні та пшеничні колосся, і щасливі люди співали пісні та звеличували хвалу Роду. А з вершини Дуба-Стародуба дивився, сам Творець всього сущого Род-Сокіл. Споглядаючи блакитне Небо над квітучою Землею, він, посміхаючись, сказав: «Це є Новий Світ».

За слов’янськими міфами, на відміну від біблійних, люди — діти богів завжди жили на землі, часом просячи у своїх батьків-покровителів захисту та допомоги. І були серед них особливі — улюбленці богів чарівники-волхви, яким творці потроху відкривали завісу до пізнання сенсу Буття, Життя та Смерті, наділяючи їх таємними містичними знаннями, здатністю допомагати своїм одноплемінникам. Волхви впливали на долю племен, до їхніх порад прислухалися вожді, князі та воєводи.

Коли на слов’янські землі прийшло християнство, воно ще протягом майже десятиліть мирно співіснувало з язичництвом, поки з волі князя Володимира в 988 році не стало державною релігією Київської Русі. Приймаючи християнство, з політичних та інших міркувань, але не бажаючи повністю втратити свою Віру в іншій релігії, найкращі, найдавніші пологи Русі, посилали найнавченіших і здібніших синів у монастирі для навчання, з наступним об’єднанням двох релігій у Слов’янське православ’я, яке увібрало в себе язичницькі обряди та календарні свята, що стали невід’ємною частиною психодуховної культури слов’янських народів. Протягом 80 років усі грецькі священики були замінені на слов’ян. Православні священики в години лиха залишали сан, брали в руки зброю і йшли в битву на чолі козацького війська або в його лавах. З іншого боку, деякі козацькі воєводи після переможних походів, залишаючи Січ, ставали ченцями.

РУС

Среди многих мифов о создании мира, которые существуют в фольклоре различных народов, славянский миф  привлекает внимание своей оригинальностью и философской глубиной. В нем хорошо прослеживаются истоки психодуховной культуры, обычаев и традиций, которые до сих пор сохраняются у восточных славян.

Миф рассказывает об Оке, которое летело в космическом мраке из глубины Тьмы. Пробиралось оно из далеких Старых Миров с божественной целью: сотворить в царстве Тьмы Новый Мир. Притомившись от долгих блужданий, остановилось оно и заплакало. И выкатилась хрустальная слеза-росинка, а из нее появился Сокол-Род – Первобог.

Его золотое перо осветило космический мрак. Загрустил Сокол-Род от одиночества, закружил над Оком и уронил на него три слезинки: золотую, серебряную и зеленую. Из тех слезинок превратилось Око в райский остров Вирий, покрытый высокими густыми травами и странными цветами, с озером Живой Воды посредине. Снес Сокол-Род золотой желудь, выросло из него мощное дерево Дуб — Прадуб с молодильными яблоками на ветках. Сел Сокол-Род на вершину Дуба – Прадуба и крикнул оттуда: «Я сотворил этот рай, и тут моё место навеки вечные. Отсюда, с Вирия, я буду творить Новый Мир!». Потом снес он два яйца. Были те яйца разного цвета: одно- белое, другое- черное, из которых родились бессмертные боги Белобог и  Чернобог и велел им Сокол-Род создать земной мир, в котором навеки рядом будут существовать Добро и Зло, Красота и Нечисть. Сказал им Сокол-Род: «Вы есть Добро и Зло, Красота и Нечисть. И вы будете вечно. Ибо вы есть Жизнь. И те, что придут, не испытают Добра без Зла и Красоты — без Уродства, не будут знать, что такое Жизнь и зачем им надобно жить».

От этих первых богов родились все другие боги, сделали они землю, покрыли ее лесами, засеяли зерном, создали на ней различную живность. Даждьбог и его жена Жива основали на земле род человеческий. Старый мир весь преобразился: зазеленели под Солнцем рощи и леса, ожили хлеба, налились добротным зерном ржаные и пшеничные колосья, и счастливые люди пели песни и возносили хвалу Роду. А с вершины Дуба-Стародуба взирал удивляясь, сам Творец всего сущего Род-Сокол. Созерцая голубое Небо над цветущей Землей, он, улыбаясь, сказал: «Это и есть Новый Мир».

По славянским мифам, в отличие от библейских, люди — дети богов всегда жили на земле, временами прося у своих отцов-покровителей защиты и помощи. И были среди них особые — любимцы богов кудесники-волхвы, которым творцы понемногу открывали занавес к познанию смысла Бытия, Жизни и Смерти, наделяя их тайными мистическими знаниями, способностью помогать своим соплеменникам. Волхвы влияли на судьбу племен, к их советам прислушивались вожди, князья и воеводы.

Когда на славянские земли  пришло христианство, оно еще на протяжении почти десяти столетий мирно сосуществовало с язычеством, пока по воле князя Владимира в 988 году не стало государственной религией Киевской Руси. Принимая христианство, из политических и др. соображений, но не желая полностью потерять свою Веру в другой религии, лучшие, древнейшие роды Руси, посылали самых обученных и способных сынов в монастыри для обучения, с последующим  объединением двух религий в Славянское православие, которое вобрало в себя языческие обряды и календарные праздники, ставшие неотъемлемой частью психодуховной культуры славянских народов.  В течение 80 лет все греческие священники были заменены на славян.  Православные священники в часы бедствий оставляли сан, брали в руки оружие и шли в битву во главе казацкого войска или в его рядах. С другой стороны, некоторые казацкие воеводы, после победоносных походов, оставляя Сечь, становились монахами.