Один учень пішов на базар за чашкою рису для Вчителя. На базарній площі він побачив натовп і вирішив подивитись, що там за збіговисько. Він підійшов ближче і погляду його здалося дивне видовище: на піднесенні стояла людина в багатому яскравому одязі, який, моторошно кривляючись, голосно і збуджено щось говорив. Учень прислухався. Перші слова, які він почув, спочатку обурили його, потім збентежили, але чим далі він слухав новоявленого глашата істини, тим більше приходив у збуджений стан, яким був заражений натовп слухачів.

 

Від дивних слів у голові учня почали з’являтися інші, ніж були колись думки, а людина, яка кричала все голосніше і голосніше, вбивала чужорідні слова в голову вже одурманених людей як клини в дерево. Людина, яка проголошувала, як здавалося йому самому, істину, звинувачувала Вчителя в диявольських начинках, називала його чорною чумою, намагалася розвінчати перед тупим натовпом «самозванця», якого істинно віруючі називали посланцем Бога.
— Він заманює вас у чорні сіті і тягне душу в безодню темряви, — надривно, час від часу кричав збуджений глашатай істини.
Учень довго слухав майданного крикуна і зрештою засумнівався у божественній істинності Вчителя. Він не повернувся більше до того, хто багато років давав йому знання і вчив його життя, а, уподібнившись до горлопана, пішов розносити «правду» про те, хто не вимагав визнання, хто жив тільки тим, що довіряв своїм учням потаємне вчення і божественну таємницю. .
Довго ходив учень по селищах, розносячи нову звістку. Він давно вже уподібнився і в промовах своїх, і в одязі своєму «новоявленому вчителю», що сіє сум’яття в душах. І одного разу в збудженому натовпі, що кричить, новоспечений глашатай істини побачив ясні спокійні очі. Він відвів свій погляд до звичної картини натовпу, що шаленіє, але невідома сила потягла його погляд туди, де світилися дві яскраві зірки променистих очей. Велич спокою сяючого погляду привів його в трепет, схвилювало і розірвало нитку блискучих намист слів учня, що ганьблять істину. Думки розсипалися бусинками і розгубилися. А людина з ясними очима повернулася і пішла геть. Він віддалявся все далі і далі, і чим більше ставала відстань від нього до натовпу ротозеїв, тим вище він піднімався. Він уже йшов над землею, над водою, по ясному чистому небу впевненою ходою, і вона була до болю знайома учню. І раптом він згадав, що так спокійно і впевнено ходив його Учитель, і тільки в нього були такі мудрі й ясні очі.
— Вчитель! — несвідомо крикнув глашатай нової істини, і натовп повернув голову туди, куди прямував рука учня, що отямився.
— Це — диявол! — заволав натовп. — Ти сам сказав, що це — чорна, страшна людина, слуга та помічник сатани, сам сатана! Якщо він – твій вчитель, значить, і ти з цього бісівського племені. Бий його! — закричав хтось із натовпу. — Бий! — підхопили інші.
І в учня полетіло каміння…
Коли натовп, наглумившись, втомився, задоволений своїм безумством, він покинув площу, залишивши під розпеченим сонцем закривавлене, спотворене ранами неживе тіло.

Не Вчителя зраджує, але себе прирікає на страшний суд Істини.

 

РУС

Один ученик пошел на базар за чашкой риса для Учителя. На базарной площади он увидел толпу и решил посмотреть, что там за сборище. Он подошел ближе и взгляду его представилось странное зрелище: на возвышении стоял человек в богатых ярких одеждах, который, жутко кривляясь, громко и возбужденно что-то говорил. Ученик прислушался. Первые слова, которые он услышал, сначала возмутили его, потом привели в смятение, но чем дальше он слушал новоявленного глашатая истины, тем больше приходил в возбужденное состояние, которым была заражена толпа слушающих.

 

От странных слов в голове ученика стали появляться иные, чем были когда-то, мысли, а человек, который кричал все громче и громче, вколачивал чужеродные слова в голову уже одурманенных людей как клинья в дерево. Человек, провозглашавший, как казалось ему самому, истину, обвинял Учителя в дьявольских наваждениях, называл его черной чумой, пытался развенчать перед тупой толпой «самозванца», которого истинно верующие называли посланником Бога.
— Он заманивает вас в черные сети и влечет душу в пучину тьмы, — надрывно, время от времени кричал возбужденный глашатай истины.
Ученик долго слушал площадного крикуна и в конце концов усомнился в божественной истинности Учителя. Он не вернулся больше к тому, кто много лет давал ему знания и учил его жизни, а, уподобившись горлопану, пошел разносить «правду» о том, кто не требовал признания, кто жил только тем, что доверял своим ученикам сокровенное учение и божественную тайну.
Долго ходил ученик по селениям, разнося новую весть. Он давно уже уподобился и в речах своих, и в одежде своей «новоявленному учителю», сеющему смятение в душах. И однажды в возбужденной орущей толпе новоиспеченный глашатай истины увидел ясные спокойные глаза. Он отвел свой взгляд к привычной картине беснующейся толпы, но неведомая сила потянула его взор туда, где светились две ярких звезды лучезарных глаз. Величие спокойствия сияющего взгляда привело его в трепет, взволновало и разорвало нить блестящих бус слов ученика, порочащих истину. Мысли рассыпались бусинками и растерялись. А человек с ясными глазами повернулся и пошел прочь. Он удалялся все дальше и дальше, и чем больше становилось расстояние от него до толпы ротозеев, тем выше он поднимался. Он шел уже над землей, над водой, по ясному чистому небу уверенной походкой, и она была до боли знакомой ученику. И вдруг он вспомнил, что так спокойно и уверенно ходил его Учитель, и только у него были такие мудрые и ясные глаза.
— Учитель! — неосознанно крикнул глашатай новой истины, и толпа повернула голову туда, куда направляла рука опомнившегося ученика.
— Это — дьявол! — завопила толпа. — Ты сам сказал, что это — черный, страшный человек, слуга и помощник сатаны, сам сатана! Если он — твой учитель, значит, и ты из этого бесовского племени. Бей его! — закричал кто-то из толпы. — Бей! — подхватили другие.
И в ученика полетели камни…
Когда толпа, наглумившись, устала, удовлетворенная своим безумством, она покинула площадь, оставив под раскаленным солнцем окровавленное, обезображенное ранами безжизненное тело.

Не Учителя предает оступившийся, но себя обрекает на страшный суд Истины.