У нас у селі існував чудовий звичай – Клаку. Проводився він протягом трьох днів, з п’ятниці до неділі. Коли будувався будинок і вже стоять стіни, господар будинку скликав сусідів та односельців на Клаку, тобто. просив допомоги у будівництві будинку. Збиралося все село і з піснями починали місити глину з соломою для заливання горища та обмазування стін зсередини, а зовні будинок обмазували білою глиною. Будинки у нас будують із каменю ракушняка, за селом знаходилися каменоломні, а дах крили очеретом. Тоді будинок був теплим зимою та прохолодним літом. Так ось Клака, для нас дітей, це велике свято.
Ми місили глину ногами, разом з жінками, і ніхто не лаяв, що ми брудні. Можна було перекидатися в соломі і стрибати з даху, на неї ж і багато іншого. Але найбільше тішився я, т.к. мій дід був найголовнішим на цьому святі. Він знав, як правильно будувати будинок. Дід був Майстер і вчив мене цього з 5 років.
Підготовку до будівництва будинку розпочинали за три роки до закладання фундаменту. Після Різдва перед Хрещенням косили очерет на дах, він мав вистояти не менше трьох років. Дід сам вибирав ділянки очерету у плавнях. Косити йому було складно, т.к. в першу Світову війну був поранений у праву ногу і вона стала «сухою», та й косити повинні були самі господарі будинку, з думками про те, як має виглядати їхній будинок і як їм добре житиметься в ньому. Чоловіки косили, а жінки в’язали очерет у снопи. Потім снопи з піснями відвозили додому і ставили їх волоті вгору, на задньому дворі, дозрівати. Такий очерет стояв на даху до 20 – 25 років. Коли очерет дозрів, починали шукати ділянку під будинок, хоча зазвичай вже знали місце будівництва будинку. Ділянка перевірялася Майстром на енергетичну сумісність із майбутніми господарями будинку. Вишиковувалась «червона лінія» майбутньої садиби, шкіряними ремінцями «відбивався» периметр будинку (в степу волосяними мотузками), а по кутах периметра ділянки викопувалися невеликі ямки і в них засипали жито-жито перед заходом сонця. Майстер залишався на ділянці до ранку. А зі сходом сонця перевіряв ямки, якщо зерно залишалося недоторканим, то ділянка вважалася чистою та готовою для будівництва. Якщо зерно було зворушено, то Майстер проводив обряд очищення ділянки. Заборонялося будувати будинок меншим за розмірами за старий (щоб не зменшувалась родина); на фундаменті старого будинку; на місці проведення обрядових танців; на мійсті сім’ї, в якій були п’яниці, злодії і т.п.; там де проходила дорога чи стояла лазня; там, де знаходили людські кістки чи люди вимерли під час епідемій; де було вбивство, могили, особливо повішених, на місці церкви, де молотили зерно (що б чорти не молотили), на роздоріжжі та межі, де будинок згорів від удару блискавки. Щоправда, за потреби сильний Майстер міг нейтралізувати негативні впливи. Після цього викопували траншею під фундамент та робилися закладки оберегів для захисту майбутнього будинку, заливався фундамент. Коли фундамент «став», виводили цоколь і знову ж таки робилася закладка оберегів, виготовлених Майстром для збереження та притягання достатку. Це були металеві гроші (мідні, срібні, золоті). Вважається, що чим старіше монети, тим будинок буде багатшим, насправді все залежало від сили Майстра. Посередині майбутнього будинку, на місці, де повинна стояти піч, ставилася діжка, в якій садили жіноче дерево. у будинку найголовніша дружина – Берегиня. Усі куточки будинку наповнені її енергією, і домовик підкоряється лише їй. Дерево постійно поливало і росло разом із будинком. Коли зводився дах, дерево виносили і пересаджували на подвір’я — і називалося воно «будинковим деревом» — деревом нового життя, воно давало будову будинку енергію зростання благополуччя. Перед вигонкою стін поверх гідроізоляції кладуть «змійки» з мідного дроту по периметру будинку. Під двері окремо. Це й будуть енергетичні стіни. «Змійки» також кладуть під несучі стіни. За старих часів, при перекритті будинку, на фронтову і задню стіни, через всю споруду клався дубовий, грабовий чи буковий сволок, тобто. спеціально підготовлена, квадратна колода, на якій розкріплювалися лижі з такого ж матеріалу. На дроті Майстер вирізав дату спорудження будинку, Ф. І. О. господаря та знаки (руни), що оберігають. Наразі використовують залізобетонні плити, тому обряд «закриття» енергетичної стелі змінився. Тепер настала черга ставити дах. При встановленні крокв по кутах стін роблять закладки верхніх оберегів для захисту кімнат та зведення енергетичного даху. Обереги так само ставлять над вхідними дверима та вікнами. Основну роботу з будівництва будинку завершено. Він повністю захищений.
Наставав час класти піч. Ставили її у центрі будинку. Мій дід був одним із найкращих пічників у районі. Ставити піч це мистецтво, і не кожному воно дане. На жаль, я не входжу до цих щасливців, мені не встигли передати майстерність, по молодості моїх років. Класти печі починали навчати після 33 років. Дід помер, коли мені було всього 25. Я встиг прийняти Вогненну посвяту, що дає право робити найголовнішу частину печі – під (черінь), але сам набір пода не знаю.
Ми місили глину ногами, разом з жінками, і ніхто не лаяв, що ми брудні. Можна було перекидатися в соломі і стрибати з даху, на неї ж і багато іншого. Але найбільше тішився я, т.к. мій дід був найголовнішим на цьому святі. Він знав, як правильно будувати будинок. Дід був Майстер і вчив мене цього з 5 років.
Підготовку до будівництва будинку розпочинали за три роки до закладання фундаменту. Після Різдва перед Хрещенням косили очерет на дах, він мав вистояти не менше трьох років. Дід сам вибирав ділянки очерету у плавнях. Косити йому було складно, т.к. в першу Світову війну був поранений у праву ногу і вона стала «сухою», та й косити повинні були самі господарі будинку, з думками про те, як має виглядати їхній будинок і як їм добре житиметься в ньому. Чоловіки косили, а жінки в’язали очерет у снопи. Потім снопи з піснями відвозили додому і ставили їх волоті вгору, на задньому дворі, дозрівати. Такий очерет стояв на даху до 20 – 25 років. Коли очерет дозрів, починали шукати ділянку під будинок, хоча зазвичай вже знали місце будівництва будинку. Ділянка перевірялася Майстром на енергетичну сумісність із майбутніми господарями будинку. Вишиковувалась «червона лінія» майбутньої садиби, шкіряними ремінцями «відбивався» периметр будинку (в степу волосяними мотузками), а по кутах периметра ділянки викопувалися невеликі ямки і в них засипали жито-жито перед заходом сонця. Майстер залишався на ділянці до ранку. А зі сходом сонця перевіряв ямки, якщо зерно залишалося недоторканим, то ділянка вважалася чистою та готовою для будівництва. Якщо зерно було зворушено, то Майстер проводив обряд очищення ділянки. Заборонялося будувати будинок меншим за розмірами за старий (щоб не зменшувалась родина); на фундаменті старого будинку; на місці проведення обрядових танців; на мійсті сім’ї, в якій були п’яниці, злодії і т.п.; там де проходила дорога чи стояла лазня; там, де знаходили людські кістки чи люди вимерли під час епідемій; де було вбивство, могили, особливо повішених, на місці церкви, де молотили зерно (що б чорти не молотили), на роздоріжжі та межі, де будинок згорів від удару блискавки. Щоправда, за потреби сильний Майстер міг нейтралізувати негативні впливи. Після цього викопували траншею під фундамент та робилися закладки оберегів для захисту майбутнього будинку, заливався фундамент. Коли фундамент «став», виводили цоколь і знову ж таки робилася закладка оберегів, виготовлених Майстром для збереження та притягання достатку. Це були металеві гроші (мідні, срібні, золоті). Вважається, що чим старіше монети, тим будинок буде багатшим, насправді все залежало від сили Майстра. Посередині майбутнього будинку, на місці, де повинна стояти піч, ставилася діжка, в якій садили жіноче дерево. у будинку найголовніша дружина – Берегиня. Усі куточки будинку наповнені її енергією, і домовик підкоряється лише їй. Дерево постійно поливало і росло разом із будинком. Коли зводився дах, дерево виносили і пересаджували на подвір’я — і називалося воно «будинковим деревом» — деревом нового життя, воно давало будову будинку енергію зростання благополуччя. Перед вигонкою стін поверх гідроізоляції кладуть «змійки» з мідного дроту по периметру будинку. Під двері окремо. Це й будуть енергетичні стіни. «Змійки» також кладуть під несучі стіни. За старих часів, при перекритті будинку, на фронтову і задню стіни, через всю споруду клався дубовий, грабовий чи буковий сволок, тобто. спеціально підготовлена, квадратна колода, на якій розкріплювалися лижі з такого ж матеріалу. На дроті Майстер вирізав дату спорудження будинку, Ф. І. О. господаря та знаки (руни), що оберігають. Наразі використовують залізобетонні плити, тому обряд «закриття» енергетичної стелі змінився. Тепер настала черга ставити дах. При встановленні крокв по кутах стін роблять закладки верхніх оберегів для захисту кімнат та зведення енергетичного даху. Обереги так само ставлять над вхідними дверима та вікнами. Основну роботу з будівництва будинку завершено. Він повністю захищений.
Наставав час класти піч. Ставили її у центрі будинку. Мій дід був одним із найкращих пічників у районі. Ставити піч це мистецтво, і не кожному воно дане. На жаль, я не входжу до цих щасливців, мені не встигли передати майстерність, по молодості моїх років. Класти печі починали навчати після 33 років. Дід помер, коли мені було всього 25. Я встиг прийняти Вогненну посвяту, що дає право робити найголовнішу частину печі – під (черінь), але сам набір пода не знаю.