Збереження знань
Добавлено: Ср мар 31, 2010 10:53 pm
Люди, владеющие Спасом, держали в строгом секрете эти знания. НАУКА передавалась от деда к внуку или от отца к сыну внутри рода, а глава рода входил в Малый Круг. Таких родов было 13(тринадцать), они-то и хранили все Знания о СПАСЕ ВЕЛИКОМ. Каждый род, кроме основных знаний имел свою «специализацию» - это лекари-«цилюрники», кобзари-лирники, воины-лыцари, строители, чумаки-обозники и другие.
Спас в рассказах моего деда
«Вот уже долгих семь дней и ночей, на тайном острове Гард, что на реке Южный Буг, шумел и спорил Малый круг казаков - характерников. Старейшины тринадцати казацких родов, владеющих древнеславянской системой знаний «Спас Великий», до хрипоты спорили, как жить дальше. Все понимали, что «Катька» разгонит запорожское казачество, а Сечь уничтожит. Незачем ей оплот вольности и свободы в империи. Но не это было главным для собравшихся. Главное - что будет с теми знаниями, которыми владели роды. Это не обычные знания, в них заключена мудрость всего славянского рода. От деда-прадеда, к детям внукам, передавалась Наука «СПАС». В тяжкую годину битв и походов Спас всегда выручал. Предвидя гонения казачества и закрепощение Украины, старейшины созвали Малый круг. Все понимали, что если Наука попадёт в руки жадных и высокомерных бояр и их прихлебателей, то много горя случиться на Украине. Непоправимых бед могут натворить эти знания, попади они не в те руки. Ещё свежо в памяти отступничество старшины Донского казачества. Используя НАУКУ ради денег и привилегий, они проводили карательные экспедиции против своего народа, выполняя волю двора и сената. Много народу тогда полегло. Как не было горько, но пришлось запорожским казакам - характерникам посылать на Дон специально обученные летучие отряды «Соколят», дабы наказать смертью отступников и «отобрать» знания боевого Спаса. Остались только - целительство, религиозные направления да разновидности рукопашного боя. Самые ярые противники «москалей» требовали уничтожить все знания: «Нехай все згине, але не дістанеться москалям!” Хватались за сабли, кричали, доказывая друг другу свою правоту и наконец, решили: «Каждый род в совершенстве владеет одним из видов СПАСА ВЕЛИКОГО и поэтому каждому роду хранить свои знания, передавая их внутри рода. А когда Украина станет вольной, независимой, общими усилиями возродить НАУКУ. Некоторые роды уничтожили свои знания и дали клятву никогда и никому не открывать Спас. Их не упрекали - время было смутное и каждый решает сам, как быть. Правда СПАС наказал эти роды – они вымерли, за отказ хранить и передавать НАУКУ».
В.М. Черников
На Спаса 1773 року було скликано співоцьку раду, на неї зібралися наймудріші козаки, січові бандуристи й незрячі співці-кобзарі, лірники та стихівничі. Передчуваючи швидку загибель Запорозької Січі, низове козацтво складає заповіт для нащадків й укладає його у рукописні книги, що звалися Кахтирями. За помислом козацької старшини, Кахтирі мусили зберегти у нащадках виплекані на Запорізькій Січі світоглядні засади козацтва, стати джерелом наснаги майбутнім поколінням у спротиві „зловорожим" силам.
Кость Черемський «Шлях звичаю»
В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 р. царські війська оточили останню Запорозьку Січ.
На Спаса 1775 року від Різдва Христового, у лісі біля города Переяслава, на традиційному місці кобзарських сходин зібралася найвища «Дванатцятиотча рада» всієї незрячої співоцької братії. .... з різних країв прибули на раду дванадцять найзначніших панотців-цехмейстерів: Йосип Побіжанський, Андріян Бурсак, Данило Заболотний, Петро Загинайло, Гордій Галаган, Онуфрій Порубайко, Мартин Кияшко, Микита Білий, Софрон Берестяка, Прокіп Півень, Яків Невпереза та Федір Деркач. В іпостасі Тринадцятого був легендарний «панотець-цехмейстер кобзарського та всього незрячого нищого братства» незрячий січовий співець Гнат Рогозянський.....
Говорив Цехмейстер не для ворожих вух і злостивих віст, а звернені до сердець зберігачів «підземного Славути» пісенної кобзарської Вустинської (Устинської) річки слова заповітні. «Чи буде упять Україна?», «Коли прийде Конець Світу?», «Чи буде Правда на землі і коли вона буде?», як зберегти від «ябедників світу цього» давні вустинські набутки та всю кобзарсько-лірницько-стихівничу справу. Ці питання знову і знову повторювалися незрячими співцями, а відповіді Цехмейстра укладалися в уступи наново «до часу» зложених неписаних Вустинських (Устинських) книг ....
Освячені січовим священством усі дванадцять Вустинських книг мусили скріпити на час «темних віків» кобзарську справу, ставши морально-духовною опорою існування незрячого співоцтва. Коли остання Вустинська книга була освячена, Цехмейстер Гнат Рогозянский сказава своє «Прощальне слово» заповітне:
- Братіє незряча!
Коли могутні світу цього
Будуть вас силувати на одкровеніє
Тайників і мудростей Книг Устинських,
Хай у ваше серце увійде душа мученика Івана Гуса,
Що в муках за нас спопелів на вогнещі страшному...
- Робіть так, щоб
Від тайників і мудростей Книг Устинських
Відступилися могутні і ябидники Світу Цього,
Бережіться ще гірше чим од змія-спокусителя
Книжників і фарисеїв...
Прислужників царських і всих
Прихвостнів печатних законів!
- Бо всі вони ладні зміняться,
Бо всі вони міняють тайниці правди
Цареві на клаптик паперу або хоч маленький мідний,
Аби дукачик...
«Упомятувавши до успособлєнія» пророчі настанови і прийнявши до серця дванадцять Вустинських книг, кобзарські панотці повернулися до своїх цехових країв продовжувати співоцьку справу.
Кость Черемський «Шлях звичаю»
Спас в рассказах моего деда
«Вот уже долгих семь дней и ночей, на тайном острове Гард, что на реке Южный Буг, шумел и спорил Малый круг казаков - характерников. Старейшины тринадцати казацких родов, владеющих древнеславянской системой знаний «Спас Великий», до хрипоты спорили, как жить дальше. Все понимали, что «Катька» разгонит запорожское казачество, а Сечь уничтожит. Незачем ей оплот вольности и свободы в империи. Но не это было главным для собравшихся. Главное - что будет с теми знаниями, которыми владели роды. Это не обычные знания, в них заключена мудрость всего славянского рода. От деда-прадеда, к детям внукам, передавалась Наука «СПАС». В тяжкую годину битв и походов Спас всегда выручал. Предвидя гонения казачества и закрепощение Украины, старейшины созвали Малый круг. Все понимали, что если Наука попадёт в руки жадных и высокомерных бояр и их прихлебателей, то много горя случиться на Украине. Непоправимых бед могут натворить эти знания, попади они не в те руки. Ещё свежо в памяти отступничество старшины Донского казачества. Используя НАУКУ ради денег и привилегий, они проводили карательные экспедиции против своего народа, выполняя волю двора и сената. Много народу тогда полегло. Как не было горько, но пришлось запорожским казакам - характерникам посылать на Дон специально обученные летучие отряды «Соколят», дабы наказать смертью отступников и «отобрать» знания боевого Спаса. Остались только - целительство, религиозные направления да разновидности рукопашного боя. Самые ярые противники «москалей» требовали уничтожить все знания: «Нехай все згине, але не дістанеться москалям!” Хватались за сабли, кричали, доказывая друг другу свою правоту и наконец, решили: «Каждый род в совершенстве владеет одним из видов СПАСА ВЕЛИКОГО и поэтому каждому роду хранить свои знания, передавая их внутри рода. А когда Украина станет вольной, независимой, общими усилиями возродить НАУКУ. Некоторые роды уничтожили свои знания и дали клятву никогда и никому не открывать Спас. Их не упрекали - время было смутное и каждый решает сам, как быть. Правда СПАС наказал эти роды – они вымерли, за отказ хранить и передавать НАУКУ».
В.М. Черников
На Спаса 1773 року було скликано співоцьку раду, на неї зібралися наймудріші козаки, січові бандуристи й незрячі співці-кобзарі, лірники та стихівничі. Передчуваючи швидку загибель Запорозької Січі, низове козацтво складає заповіт для нащадків й укладає його у рукописні книги, що звалися Кахтирями. За помислом козацької старшини, Кахтирі мусили зберегти у нащадках виплекані на Запорізькій Січі світоглядні засади козацтва, стати джерелом наснаги майбутнім поколінням у спротиві „зловорожим" силам.
Кость Черемський «Шлях звичаю»
В ніч на 4 червня (17 червня за новим стилем) 1775 р. царські війська оточили останню Запорозьку Січ.
На Спаса 1775 року від Різдва Христового, у лісі біля города Переяслава, на традиційному місці кобзарських сходин зібралася найвища «Дванатцятиотча рада» всієї незрячої співоцької братії. .... з різних країв прибули на раду дванадцять найзначніших панотців-цехмейстерів: Йосип Побіжанський, Андріян Бурсак, Данило Заболотний, Петро Загинайло, Гордій Галаган, Онуфрій Порубайко, Мартин Кияшко, Микита Білий, Софрон Берестяка, Прокіп Півень, Яків Невпереза та Федір Деркач. В іпостасі Тринадцятого був легендарний «панотець-цехмейстер кобзарського та всього незрячого нищого братства» незрячий січовий співець Гнат Рогозянський.....
Говорив Цехмейстер не для ворожих вух і злостивих віст, а звернені до сердець зберігачів «підземного Славути» пісенної кобзарської Вустинської (Устинської) річки слова заповітні. «Чи буде упять Україна?», «Коли прийде Конець Світу?», «Чи буде Правда на землі і коли вона буде?», як зберегти від «ябедників світу цього» давні вустинські набутки та всю кобзарсько-лірницько-стихівничу справу. Ці питання знову і знову повторювалися незрячими співцями, а відповіді Цехмейстра укладалися в уступи наново «до часу» зложених неписаних Вустинських (Устинських) книг ....
Освячені січовим священством усі дванадцять Вустинських книг мусили скріпити на час «темних віків» кобзарську справу, ставши морально-духовною опорою існування незрячого співоцтва. Коли остання Вустинська книга була освячена, Цехмейстер Гнат Рогозянский сказава своє «Прощальне слово» заповітне:
- Братіє незряча!
Коли могутні світу цього
Будуть вас силувати на одкровеніє
Тайників і мудростей Книг Устинських,
Хай у ваше серце увійде душа мученика Івана Гуса,
Що в муках за нас спопелів на вогнещі страшному...
- Робіть так, щоб
Від тайників і мудростей Книг Устинських
Відступилися могутні і ябидники Світу Цього,
Бережіться ще гірше чим од змія-спокусителя
Книжників і фарисеїв...
Прислужників царських і всих
Прихвостнів печатних законів!
- Бо всі вони ладні зміняться,
Бо всі вони міняють тайниці правди
Цареві на клаптик паперу або хоч маленький мідний,
Аби дукачик...
«Упомятувавши до успособлєнія» пророчі настанови і прийнявши до серця дванадцять Вустинських книг, кобзарські панотці повернулися до своїх цехових країв продовжувати співоцьку справу.
Кость Черемський «Шлях звичаю»