Характерники кто они

[МИХАЛЫЧ]

В преданиях о казачьей жизни сохранилась легенда о том, что во времена нашествия Чингиз-хана на Русь два его авангардных тумена (20 тыс. всадников) напоролись в междуречье Волги и Дона на неведомых всадников, владеющих военным искусством в совершенстве и ска-чущих в бой обнаженными до пояса. Они могли поймать на лету стрелу или ловко уклониться от нее. Эти воины сражались двумя мечами, стоя на колене, казаки этот прием называют "мельница". Эти люди не боялись смерти. В жестоком бою два татаро-монгольских тумена бы-ли вырублены.

Или вот другой случай из истории казаков:

В 1637 году казаки захватывают турецкий город Азов и переносят в него свою столицу. Оскорбленные турки в 1641 году осадили Азов, в историю этот случай вошел под названием "Азовское осадное сидение". В турецкой армии было 240 тысяч под командованием паши Гу-сейн-Дели. В городе Азове было около 5 тысяч человек, вместе с гражданским населением и 296 пушек на весь гарнизон. За все 4 месяца осады казаки не получили ни подкрепления, ни провианта, ни оружия. Турецкий флот регулярно поставлял провиант, боеприпасы и людей своим войскам, стоящим под стенами Азова. За два месяца осады турки понесли огромные по-тери. Им пришлось перенести свой базовый лагерь подальше от крепости из-за бесконечных ночных вылазок казаков. Казаки пополняли свои запасы за счет турок - во время ночных выла-зок. После двух месяцев осады паша Гусейн-Дели писал в Константиноволь: "Воевать Азов не-чем, а прочь идти бесчестно. Мы воевали целые царства и торжествовали победы, а теперь не-сем стыд от горсти незначащих воинов…".

Пока турки разрушали крепостные стены Азова, внутри города казаки соорудили вал. Турки разбили и его, но вырос другой вал, и так четыре раза. Все дома в Азове были разруше-ны, но казаки врылись в землю и еще ожесточенней стали сопротивляться. Турецкие воины очень боялись казаков и называли их "шайтанами", принявшими человеческий облик.

Нельзя умолчать и о легендарном казаке Степане Разине. Сколько песен, легенд, сказок и сказаний сложено о нем. Сколько книг и исторических справок написано. Для одних он за-щитник угнетенных и герой, для других - вор и разбойник. Описывают Разина по-разному, но все сходятся в одном: в том, что он был легендарной личностью, В предании говорилось, что Разин был ведуном, колдуном, чародеем, которого не брали ни пуля, ни сабля. Голландец Ян Янсен Стрейс, который строил корабль для Алексея Михайловича в Астрахани, описывал его внешность так: "Разин был лет 40, высокий и дородный мужчина крепкого телосложения, имел гордую поступь и лицо, несколько подпорченное оспой. Всегда молчалив и строг к подчинен-ным, он умел привязывать к себе и заставить повиноваться ему безропотно. Необыкновенная сила воли сквозила во всем его физическом облике, в его иссера-синих больших глазах, то лас-ковых, то страшных, покоряла не только простых людей, но и воевод, которым по здравой ло-гике он должен был подчиняться".

И в двадцатом веке на Дону встречались казаки, владеющие невероятной силой духа и воли, позволяющей противостоять обстоятельствам и пренебрегать смертью. Писатель Юрий Сергеев в своем рассказе пишет: "У меня записан рассказ старика-очевидца о том, как в 1920 году полковник Васищев с 54 казаками взял станицу Наурскую, отбив у красного корпуса пуле-меты и все орудия. После боя вся черкеска у него была в дырах от пуль. На людном станичном плацу он соскочил с коня, расстегнул пояс и встряхнул одежду, пули горохом посыпались к его ногам. Старик-казак божился мне, что стоял в трех шагах от полковника и все видел своими глазами".

То же самое можно сказать и о Чапаеве. Он еще до того, как стал красным командиром, отплясывал на бруствере окопа "барыню" под германским пулеметным огнем и уклонялся от "своих" пуль. Во время гражданской войны постоянно скакал впереди на белом коне, пред-ставляя собой прекрасную мишень. Что это? Природное казачье чутье, умение? В чем кроется загадка казаков? Может, в названии?

"Казак" - слово тюркского происхождения, в переводе означает "свободный человек, легко вооруженный воин, владеющий особой наукой ведения боя".

До наших времен дошло название этой науки - "казачий СПАС", а казаки, в совершен-стве владеющие СПАСом, назывались "ХАРАКТЕРНИКИ". Основой этой науки были, с одной стороны - слова, заговор, молитва, секретное обучение, а главное - никаких посредников. ХА-РАКТЕРНИКИ общались напрямик с Богом во время схватки. С другой стороны: весь образ жизни казака представлял собой подготовку к войне, включающую в себя умение в совершен-стве владеть верховой ездой, всеми видами оружия и ведение боевых действий. Довольно обычными были такие элементы верховой езды, которые сейчас можно наблюдать только в цирке. Казаки могли перепрыгивать через лошадь на полном скаку, скакать на лошади, стоя в седле на голове, переползать под брюхом лошади и др. Сила удара казачьей шашкой была та-кова, что отдельные казаки во время сабельного боя могли перерубить человека пополам от плеча до ягодиц. Ни один праздник в казачьей станице не обходился без соревнований в воин-ском умении.

Казака с детства готовили к военной жизни. Буквально с пеленок проводились ритуалы в посвящение воина-казака. После рождения как можно скорее старались окрестить ребенка в церкви. После крещения до исполнения ребенку года жизни мать купала его каждый день с на-говорами: на крепость, на здоровье, на удачу. Ставили обереги: от врагов видимых и невиди-мых, от пуль, стрел, меча и т.д. Когда у младенца прорезался первый зуб, отец и мать несли его в церковь, заказывали молебен Иоанну-воину. Вернувшись из церкви, отец сажал сына на коня и наблюдал: если ребенок хватался за гриву,?значит можно проводить учение дальше и из него получиться ХАРАКТЕРНИК, если заплачет, упадет с коня - быть убитому. На первый взгляд, очень жестоко, на самом деле, это была суровая реальность. Один из основных законов СПАСа - это не бояться за себя в бою. Если испугался - погибнешь. Отец сыну наказывал: "Не стра-шись смерти, страшись конца бесславного!". Это была не безрассудная храбрость, потому что девизом казаков был древний девиз: "За други своя!" - т.е. в бою беречь жизнь друга.

ХАРАКТЕРНИКИ разбивались на пятерки, отвечали друг за друга, и не было "святее уз товарищества". Не секрет, что воины перед ответственной битвой молились, укрепляли свой дух заговорами, оберегами и молитвами, Сохранился текст молитвы, которая по поверью заби-рала силу у противника: "Облачусь пеленой Христа, кожа моя - панцирь железный, кровь - руда крепкая, кость - меч булатный. Быстрее стрелы, зорче сокола. Броня на меня. Господь во мне. Аминь".

Многие ХАРАКТЕРНИКИ владели медитацией - ману, гипнозом, могли так зачаровать своих врагов, что они теряли его из вида или в бешенстве истребляли друг друга. ХАРАКТЕР-НИК мог чувствовать "свою" пулю в полете и уклониться от нее. По преданию, когда в него летела пуля, у него холодел затылок в этот момент. Одно из правил ХАРАКТЕРНИКА было не влюбляться в женщин, потому что от настоящей любви он терял бдительность и энергию, кото-рая ему необходима в бою. Сейчас о влюбленных говорят: "Потерял голову". Раньше это было не в переносном значении. Однако это не значит, что казаки не женились. Семейный союз у ка-заков пользовался большим уважением.

Проходили века, менялась жизнь казаков. Все спокойнее становилось на донской зем-ле, не тревожили казаков кочевники, казаки стали заниматься земледелием, многие обучились какому-нибудь ремеслу. Постепенно терялись особые знания казаков-воинов, уходили в про-шлое древние ритуалы и заповеди. Окончательно казачество с его традициями, как класс вои-нов, было уничтожено в годы Советской власти. В настоящее время только в песнях, сказках и преданиях сохранился образ легендарного казака - ХАРАКТЕРНИКА

Статья подготовлена по материалам С.Багаевской - экскурсовода Старочеркасского музея-заповедника Ростовской области.

[Галка]

А вот интересно, про характерников в общем, что-то найти можно. Несмотря на то, что в основном информация предоставляется в виде исторических сказаний или легенд, А вот как-то задалась целью почитать про Соколят... :du_ma_et: :du_ma_et: :du_ma_et:
А ничего нет.... :nez-nayu: :nez-nayu: :nez-nayu: Кроме того, что были такие отряды... "Как не было горько, но пришлось запорожским казакам - характерникам посылать на Дон специально обученные летучие отряды «Соколят», дабы наказать смертью отступников и «отобрать» знания боевого Спаса" (цитата из записи "Спас в рассказах моего деда" В. М. Черников).
Может кто-нибудь поделится информацией? Благодарю!

[МИХАЛЫЧ]

Самураи, ассасины, галлоглассы,берсерки, янычары, «бессмертные», ниндзя, паладины, кшатрии, сикхи… - все крупные цивилизации имели своих элитных воинов, чьи способности выходили за рамки обычной воинской выучки и порождали легенды о их непобедимости. Память об этих легендарных бойцах и их традициях пережила эпохи и вошла в мифы.
Славянские народы также имеют богатую историю в боевых искусствах и славятся своими богатырями. Но гораздо меньше изучены сакрально-культурны истоки их техник и последние представители этой линии – казаки-характерники.
Характерники – крайне необычные персонажи даже для столь пестрого и колоритного войска, как Запорожское козачество. Они отличались необычайной живучестью даже в самых тяжелых условиях и насмешливым отношением к смерти и опасности. Кроме того характерникам приписывались типично магические атрибуты: способность оборачиваться в зверей и птиц,предсказывать будущее, заговаривать, левитировать и прочее. Потому-то и хоронили казаков-характерников лицом вниз, чтоб не восстал из мертвых(возможно, этот ритуал как-то отождествлялся с верой в упырей и вурдалаков).
Особенно необычно то, что будучи представителями православного войска запорожского, характерники не были христианами и всегда держались особняком, подобно тайному рыцарскому ордену. Как и всякое полноценное боевое искусство их традиция базировалась не только на технических практиках, но и на эзотерических учениях предков. В основе оригинальной доктрины характерников – ведические знания, дополненные последующими включениями из культур степных народов (половцев, хазар,печенегов). Так сложилась универсальная боевая система, содержащая элементы выживания и биоэнергетических техник.
Что мы сегодня знаем о характерниках. Известно,что их еще в народе называли галдовниками, химородниками. Разница в названиях зависела от направлений деятельности характерника, а также от его мастерства, уровня его подготовки. И, хотя существует мнение, что среди характерников не было женщин, на самом деле – это не совсем так.Во времена Киевской Руси женщин-характерниц называли термином„поленица”. Известно, что в охране Великого князя киевского Святослава Храброго были телохранителями эти загадочные женщины-амазонки,характерницы „поленицы”. В военном искусстве они ни в чем не уступали мужчинам, но зато умели много такого, что было недоступно обыкновенному воину-русичу.
Характерниками были казаки, которые, по современному определению, обладали экстрасенсорными и паранормальными способностями. – телепатией, ясновидением, способностью к гипнотическому воздействию. Существует немало легенд о том, что казаки-характерники обладали. к тому же, способностью к путешествиям в Нави, то есть – к путешествиям в и по потустороннему миру.

[МИХАЛЫЧ]

Характерництво, Спас - это совокупность знаний, навыков и опыта народа, корни которых этнически привязаны к территории Украины. Период казачества отразил эту науку в исторических примерах героизма казацких атаманов, в народных сказаниях о характерниках. Легенды чумацких династий пронесли эти знания из поколения в поколение вплоть до 30-х годов XX века.
В былом Украины-Руси было немало легендарных личностей, владевших Тайной Наукой. Это гетманы Петро Конашевич-Сагайдачный и Дорошенко, герои народных движений Северин Наливайко, Иван Богун, Максим Зализняк, Устим Кармалюк, кошевой атаман Иван Сирко. Владение этой Наукой сыграло значительную роль в судьбах отдельных личностей и целых народов.
Характерницкие рода сохранили очень древнее знание о действительных свойствах человека, естественном росте этих свойств, и способе их применения в жизни. Это знание говорит о том, что ступеньки роста человека связаны с пробуждением Зёрен Рода – тел человека, которые скрыты от него до тех пор пока человек слаб и глуп. Понимание Зёрен Рода, скрытых в человеке, и возможностей, связанных с ними возникло ещё тогда, когда люди жили действительно в ладу со всем окружающим их простором. Именно это состояние сейчас называют вхождение в знание, старики же называли Стан. Стан - это особое состояние, в которое сознательно входит человек для использования скрытых способностей своего организма с целью решения задач с положительным для него результатом, неразрешимых обычными способами.

[Медс]

По поводу оселедцев. Есть предание, что казаки стригли себе чуб таким образом, что б быть на связи со своим Родом, не зря этот оселедец выходил на прямую из родничка. Кстати в этом же месте расположена 9-я чакра. А еще именно из-за этого хохолка украинцев и кличут хохлами. Также есть мнение, что таким образом стригли свои головы Анты, народы, которые переселились на територию Украины много столетий назад и от них козаки переняли эти знания.

[МИХАЛЫЧ]

Характе́рник, химоро́дник, галдо́вник («галдувати» — чаклувати) або заморо́чник (вмів напускати «морок» — туман, сон)[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та фізичною підготовкою, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів.
Зміст

1 Історія
2 Властивості і вміння
3 Характерники в культурі
3.1 Література
3.2 Образотворче мистецтво
3.3 Музика
3.4 Комп'ютерні ігри
4 Примітки
5 Джерела
6 Посилання

Історія
Пам'ятник козаку Мамаю на Майдані незалежності в Києві

Перші згадки про власне козаків-характерників датуються XV століттям — про них писали руські та візантійські філософи. Пізніше польський історик Бартош Папроцький (*1540—†1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, в кого потрапляли кулі, гинули на місці.

Найвідомішим козаком-характерником називають козака Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних сутичок з ворогами, не занесених до літописів і виграних ним. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:
« Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич[2]? »

Існує легенда, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, возили його тіло із собою у походи і були переконані, що він і мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх перемагати[3]. А згодом — відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і за необхідності виставляли її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!»[3].


Dymitr Wiśniowiecki Bajda 1.PNG Nalyvajko Shupliak.jpg Piotr Konaszewicz Sahajdaczny.PNG Bogun.jpg Ivan Sirko (Repin Cossacks) .png
Дмитро Байда-Вишневецький

Северин Наливайко

Петро Сагайдачний

Іван Богун

Іван Сірко


Масово чаклуни-характерники вперше були застосовані козацькими воєначальниками під час оборони Говтви від польського війська в квітні 1638 року. Капелан польського війська Окольський згадував:
« Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь. »

Багато хто з сучасників зазначав наявність козацьких чаклунів і чаклунок і у війську Богдана Хмельницького.

Коли у 1775 році московські війська підійшли руйнувати Запорізьку Січ, старшина і духовенство умовляли козаків не чинити опір. Більшість запорожців здалися. Але найнепокірніші, очолювані характерниками, покинули Січ і втекли за Дунай в Туреччину, де заснували Задунайську Січ (на території сучасної Румунії). Проявили себе характерники і на новому місці — у війні з козаками-некрасівцями. За переказами, характерники допомогли козакам заволодіти липованським містечком Дунаєвець[2].

Чимало старих характерників залишилося на Великому Лузі і після зруйнування Січі. В народних оповіданнях збереглися прізвища декого з них: Джерелівський — «сам кував рушниці і умів заговорювати їх, був великим стрільцем і мисливцем, не боявся ні хмари, ні грому» і «завжди охоче давав притулок всім запорожцям, що після зруйнування Січі не пішли на Дунай і лишилися без притулку»; три брати-запорожці Канцибери «силачі були великі», а жонатий Канцибера «був великий галдовник (чарівник) — загалдував свої гроші» і їх ніхто не брав; був ще козак Гайдук та інші[4]. Прожили вони, за переказами, більше ста років. До нас дійшли деякі географічні назви, пов'язані з ними: Джерелівське урочище, Канциберівське озеро і урочище.
Властивості і вміння

Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких — вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, гіпнотизувати, з'являтися в кількох місцях одночасно та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води («на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть»)[5].

Уміли характерники і керувати погодою — розганяти хмари або, навпаки, накликати дощ. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило вогнепальну зброю непотрібною. Також дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника.

Характерниками ставали, як правило, люди з екстрасенсорними здібностями, зі схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу чи телепатії. Історик Аполлон Скальковський (*1808—†1899) описував характерників як таких чарівників, «що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може», а за необхідності вони могли зачарувати будь-яких сторожів чи вартових так, що «ніхто з них не почує і не побачить жодного козака… і тоді вже вони беруть що хочуть, і повертаються в Січ»[6].

Письменник Андрій Чайковський (*1857—†1935) описував характерника як «надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити»[2].

Так само і Микола Костомаров (*1817—†1885) трактував характерника, як «чародія, якого не брала куля»[7]. А історик Володимир Голобуцький (*1903—†1993) писав, що характерники були «замовлені від кулі і шаблі»[2].

За легендою, характерників «ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму»[8]. Також вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце — тому вони нерідко першими йшли в бій.

Як розповідають легенди, декотрим характерникам після смерті забивали в груди кілок, щоб вони не вставали[8]. Однак найпоширенішим похованням характерників було поховання лицем донизу. Цей звичай зберігся ще зі скіфських часів. Як стверджує історик Світлана Бессонова, таким чином хоронили «небезпечних людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм животворним промінням»[8]. Одне з таких поховань козака-характерника було розкопано в 1936 році біля села Архангельське Ясинуватського району Донецької області. Козак лежав у дубовій труні, зробленій без жодного цвяха, лицем донизу; одягнений був в червоні шаровари і синій жупан, підперезаний зеленим поясом, а за поясом мав пляшку горілки, запечатану сургучем[2].

Офіційна церква звинувачувала характерників у чаклунстві.
Характерники в культурі
Література
Наказний гетьман Іван Золотаренко

Про характерників лишилося безліч історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів. Запам'ятались характерники і народам, які воювали із козаками. Турки називали запорозьких чаклунів «урус шайтан» (урус — руський, шайтан — чорт), зокрема, так вони називали Івана Сірка і навіть лякали ним дітей. Відомості про характерників лишили і польські історики — Бартош Папроцький (*1540—†1614) та інші.

Бартош Папроцький :
« Гетьман Зборовський послав до татарів перекладача ,який би запросив їх ( татарів ) до нього на розмову і наказав кільком козакам з рушницями укритися і пильнувати ,щоб татари не взяли насильно перекладача.В цей час один козак вистрілив в татарина.Розгніваний гетьман кинувся до нього ,хотів цим показати ,що тримає татарам своє слово , але інші козаки заступили його . Той козак умів кожну кулю замовити ,щоб ні йому не зашкодила ,ні тому війську яке з ним було. І так козаки швидко повстали проти гетьмана ,що ледви їх упросив . »

Дума про Остафія Дашкевича :
«

...За мною чорні вставали хмари ,
А в хмарах були татари ;
Но кінь мій вихром степи пробігав .
За собою хмари зоставляв .
За мною кулі в погоню летіли ,
Но мене брати не хтіли ;
Бо на чорта є хрест , на кулю є слово ,
Так я в Козачину вернувся здорово .
А теперки в Татарчизні іще погуляю ...

»

Є реальні історичні факти, коли вороги, знаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в «Історії Русів» є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького — Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником:
« Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами![9] »

Одним із найсильніших характерників вважали і козака Васюринського. Дмитро Яворницький в 1892 році у своїй «Історії запорізьких козаків» писав, що «то був такий силач, що коли він причащався, то четверо чоловік мусило підтримувати священика, щоб той не впав від одного подмуху богатиря, бо тільки-но він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину»[10].

Батько гетьмана Івана Підкови — молдавський господар Івоня, мав таку богатирську силу, що сам під Кагулом тягнув важку гармату, яку зазвичай тягнули 12 коней.

Також Яворницький описував характерників як таких, «котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі „характерники“ могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих „верцадел“, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків, „перекидатися“ на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов»[10].

Андрій Кітович :
« ...Поляки вірили сильно ,що між гайдамаками багато знаходилося характерників ,яких не брали кулі .Розповідали з клятвою не раз , що бачили гайдамаків змітаючих з себе кулі , які їм в лице чи в груди потрапляли , що витягали такі кулі з-за пазухи , назад полякам посилали .Для чого наші , забобон забобоном перемогали ,роблячи кулі на гайдамаків , ляли їх на пшеницю свячену , то вже така куля достати мала гайдамику.... »

Микола Гоголь в 1830 році в повісті «Ніч перед Різдвом» описав запорозького козака Пацюка-цілителя — «всі вже взнали, що він знахар… Пацюку варто було лише пошептати декілька слів, і недуга неначе рукою знімалася»[11]. Також Пацюк їв без рук — головний герой повісті коваль Вакула бачив, як Пацюку до рота літали вареники. Існують версії, що Гоголь в цьому герої зобразив козака-характерника[12].

Виходець із козацької родини, український письменник Євген Гребінка в 1843 році в романі «Чайковський», написаному на основі родинних переказів (його мати походила з роду Чайковських), описує характерництво як володіння давніми лицарськими традиціями:
« Характерник був чоловік дуже розумний і знав усяку всячину; його й куля не брала, і шабля не рубала; у нього на все був засіб і спосіб, на все добре слово і користь. Характерники знали всі броди, всі плави по Дніпру і по інших річках; характерник із води виводив сухого та із вогню мокрого; у них була лицарська совість і добросердя... [13]
[розгорнути]
Оригінальний текст (рос.)
»

Пантелеймон Куліш уміння козацьких характерників описав у 1846 році в романі «Чорна рада»:
« А що, як справді він характерник? Чував я не раз од старих козаків, що сі бурлаки, сидючи там у комишах да в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невольників да й самих туркень, іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Не дурно, мабуть, іде між людьми поголоска про їх характерство... Утікає од татар, розстеле на воді бурку да й попливе, сидя, на другий берег... Да й згадав, як у старого Хмельницького сидів у глибці такий, що ману напускав "Що ви,- каже,- що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав'яжіть мене в мішок". Зав'язали його да й притягли да трямки, аж він i йде з-за дверей: "А що, вражі діти! Встерегли?" "Що ж,- думає,- як i се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха".[14] »

У поемі «Хустина» Тарас Шевченко, згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його — «характерник з Січі». Але в жодному з радянських видань творів Шевченка слово характерник не коментується і не пояснюється. Як і в жодному зі словників тих часів. Відсутнє слово «характерник» і у виданому вже в 1987 році «Українському радянському енциклопедичному словнику». Писати про таких козаків і вивчати їх в Україні масово почали вже в роки незалежності.
Образотворче мистецтво
«Характерник»
Василь Корнієнко, 1890-ті

Український художник Василь Корнієнко у 1890-х роках (точна дата невідома) намалював картину «Характерник», де зобразив запорізького чаклуна таким, яким його уявляли в народі: він кинув на річку килим, сів на нього — пливе та так грає на бандурі, що зачарував птахів та рослини[4].
Український художник Олег Синельник створив комікс «Останній характерник», присвячений пригодам першого українського супергероя, останнього козака-характерника Запорізької Січі Грицька Сраки. З 2010 року комікс друкується в журналі «Чернигов24».

Музика

«Характерник» — таку назву має другий альбом одеського гурту «Реанімація», який вийшов у 2008 році. В нього входить однойменна пісня — «Характерник» (сьома від початку — з десяти).
«Останній характерник» — таку назву має пісня запорізького гурту «Крапка».

[Здравый Смысл]

видел кинохронику, как Шкуро захватил Киев и ехал впереди войска на коне. Вдруг из подворотни выскочил "революционер" с маузером, вскинул его, намереваясь стрелять. Шкуро молниеносно выхватил шашку, взмахи ее почти не было видны, вложил в ножны и поехал. На кадрах у стрелявшего отвалилась рука, Потом голова, потом тело раздвоилось и он упал. Шкуро даже не оглянулся.


а можно где-то посмотреть эту хронику?

[Медс]

Привет,
Посмотри здесь: http://www.net-film.ru/film-10083

[Сан Саныч]

Позвольте задать видимо не простой вопрос.

А какую роль в глобальном мироустройстве занимали Хорты?
Характерники ведь это тоже Хорты?

Человечество - это отара, а Хорты - сторожевые псы.
Если отара - это система-матрица, в которой живет человечество, то Хорты - это хранители. Вот только чего - человечества или матрицы?

Есть такой человек Карабейщиков Андрей, который в одной из своих книг пишет, что Харты-псы, не понимая того, что они делают, невольно становятся теми, кто поддерживает систему-матрицу. Можно ли провести ассоциацию между характерниками и хартами - не могу сказать, не хватает знаний для этого, но вот задуматься меня заставила эта информация, тем более что осмысление, рассказанной нам на Спасе роли хорта и выделенной для каждого из нас, никто не отменял.

Кому интересно прочтите его книги. Часть из них есть в общем доступе. http://itu-tai.ru/books/

Люблю этот форум за открытость и готовность модераторов отвечать порой даже на самые сложные вопросы.

:sk_ri_pa_ch:

:son-ce:

[Skiф]

Саныч раз уж ты увлекся кинологией, то я тебе и тут помогу. Хорт/Волкодав, это не овчарка, он не пасет овец, а только охраняет от волков и чужаков.
Смотри последний фильм Данилова, думай сам, и поймешь что Матрица, матрице рознь!